Ми запитали, як релігія трьох православних монахинь відображається на їхньому повсякденному житті в той час, коли світ навколо них перебуває у стані неспокою. Незабаром розпочнеться найважливіша пора року для православних християн.
– Росія зараз порушує все, що належить православній спільноті. Ідея православ’я більше не існує в Росії, хоча зовнішні характеристики релігії залишаються тими самими”, – підсумовує Парсама.
– Церква – це набагато більше, ніж поклоніння якійсь справі. Церква – це більше про дискусії, філософію та етику, або роздуми про те, що є правильним, а що ні”, – продовжує цю тему Парсама.
Православ’я є частиною ідентичності
Молодіжне коло православної парафії Гельсінкі зібралося у вівторок ввечері на Юніонінкату. У кімнаті для зустрічей, прикрашеній іконами, панує невимушена і весела атмосфера. Пропонуються закуски: кава, булочки і багато різнокольорових солодощів. Група молодих людей жваво спілкується, грає в ігри та робить кілька селфі.
У кращому випадку присутні чотири-п’ятдесят молодих людей.
– Тут ми зустрічаємося з друзями, спілкуємося та обмінюємося новинами. Нам дуже подобається сюди приходити, це безпечне місце, тут можна відверто поговорити з ким завгодно», – в унісон кажуть Айві Вестерінен, Катя Веселова та Ліля Парсама.
Для Вестерінена, Веселової та Парсами православ’я означає спосіб життя.
– Православ’я є невід’ємною частиною моєї ідентичності, і я завжди сприймав його як щось особливе та важливе для себе, – підсумовує Вестерінен.
З іншого боку, православна ідентичність не обов’язково будується відразу і тільки з цього. Катя Веселова жила у Вантаа, де майже не було інших православних.
– Крім того, до уроків релігії можна було б залучити ще двох учнів. В якийсь момент мені було, мабуть, трохи гірко через те, що я православний: іноді я почувався самотнім. Однак після Кріпара я залишився задоволений. Я зміг сповідувати свою релігію і дуже щасливий, що я православний.
Кріпарі, або християнська школа, є важливою віхою в житті православної молоді. Тижневий табір порівнюють зі школою семінарії Євангелічно-Лютеранської Церкви, тобто там молодь пізнає власну релігію та водночас знаходить нових друзів.
– Парафія також має обліковий запис в Instagram, де можна опублікувати фотографію свого тезки, а поруч написати про нього невеликий твір, – розповідає Айві Вестерінен.
Світ змінюється, але православ’я – ні
Слово ортодоксальний означає правовір’я і правильне розуміння традиції. Велике значення в релігії мають традиції, це помітно і в житті православної молоді.
– Світ змінюється, але приємно думати, що щось залишається незмінним і пов’язане з традиціями. Наприклад, православне богослужіння залишається незмінним протягом сотень років, каже Катя Веселова.
З іншого боку, в деяких питаннях православна релігія могла б бути трохи м’якше: Веселова, Вестері і Парсама вважаються прикладами одностатевих шлюбів і жіночого священства.
– У церкві справді є священики, які нічого не мають проти таких речей, але вони все одно хочуть поважати давні традиції, – продовжує Веселова.
Великдень – найважливіше свято
Свята, головне з яких – Великдень, є невід’ємною частиною традицій, у тому числі й для молоді. Підняти великодній настрій можна, серед іншого, святковими стравами, такими як кулиця та паша («*супер!*»).
– Так, і те пасхальне відчуття саме від того, що пашу роблять самі, а не купують у магазині, – наголошує Айві Вестерінен.
Православний Великдень включає кілька звичаїв, один з яких пов’язаний з яйцем: фарбування яйця і розбивання шкаралупи символізує воскреслого Христа і нове життя. Однак звичай дещо модернізований, і яйце загубилося в історії.
– Після служби ми всією сім’єю пішли їсти і отримали шоколадне яйце, на якому написано Христос воскрес із мертвих. Не думаю, що сучасні діти були б у захваті, якби замість шоколадного яйця отримали яйце, – каже Катя Веселова.
*Христос воскрес із мертвих, воістину воскрес* — традиційне великоднє вітання православних.
«Про нього багато разів піклуються вдома в сім’ях, і це змушує вас почуватися дійсно могутнім», — каже Айві Вестерінен.
Разом із шоколадним яйцем модернізовано ще кілька речей, а піст, наприклад, набув ширшого значення.
– Це може бути, наприклад, цукерка чи мобільний швидко і взагалі здешевлення певних речей. Я взагалі не їм червоного м’яса, і під час Великого посту вся моя сім’я намагалася бути його частиною. З іншого боку, мій брат пробував голодувати в іграх, – каже Ліля Парсама.
Члени Церкви зникають, але кількість православних зростає
Православна Церква Фінляндії на даний момент налічує близько 57 000 членів. Проте кількість прихожан зменшується: минулого року з церкви вийшло понад тисячу осіб. Церква вважає однією з причин скорочення кількості членів те, що люди загалом більше не хочуть віддаватися установам.
Хоча кількість членів церкви зменшилася, кількість православних у Фінляндії зростає, особливо з імміграцією. Нині кількість поповнилася українськими біженцями.
Як автономна церква Фінляндська Православна Церква належить Вселенському Константинопольському Патріархату, тоді як Російська Православна Церква належить Московському Патріархату. Фінляндська православна церква відокремилася від Москви ще в 1921 році, а через два роки отримала автономію від Вселенського Константинопольського патріархату. Тому цей рік є ювілейним: сто років у складі Вселенського Патріархату.
В Успенському соборі, найбільшому православному храмі Західної Європи, добудованому в 1868 році, війна, людське зло і мирські турботи здаються дуже далекими речами. Величезні гранітні стовпи здіймаються у висоту, а повітря наповнене запахом бджолиного воску.
— Відчуваєш гордість, бо в соборі все так гарно і ретельно продумано. У Гельсінському соборі такої атмосфери немає: вівтар із тисячею ікон, запалені свічки чи пахощі, — каже Ліля Парсама.
– Я відчуваю себе добре і безпечно. Айві Вестерінен додає, що тепер ви прийшли в потрібне місце.