Ііда Раума, лауреат премії Фінляндії за художню літературу, каже, що наша культура ненавидить дітей. Комісар у справах дітей Еліна Пеккарінен на тому ж шляху.
Важливо також говорити про те, як нескінченна дисципліна суворої економії дисциплінує найменших.
Жорстоке поводження з дітьми — це не лише людська проблема, з якою стикаються окремі люди, зазначає Пеккарінен. Це дорого коштує національній економіці та розглядається як поширена соціальна хвороба.
– Коли зараз у нас хворіють діти, значить, у майбутньому будуть хворіти дорослі.
Раніше були розмови на основі дослідженої інформації, і, на думку Пеккарінена, вони не призвели до дій.
Як приклад Пеккарінен згадує дослідження здоров’я в школі. При цьому однакова частка респондентів повідомили про булінг з боку дорослих школярів та інших школярів. Щотижня 6–8 відсотків учнів зазнавали цькування з боку дорослих.
Єдине, що було в новинах, це те, що діти в школах є вовками для інших дітей.
– Я був дуже розчарований тим, як цькування дорослих визнали в ЗМІ помилковим дитячим досвідом правильного керівництва дорослими. Але справа в тому, що дорослі аж ніяк не вільні від насильства, а навпаки. Великі попереду, маленькі позаду.
Дивіться тут виступ Іїди Рауми (20-10003823) про насильство в школі.
Будь-яке знущання є насильством
Булінг звучить як нешкідливе слово. Реальність далека від цього.
Навіть роки систематичного булінгу можуть мати набагато гірші наслідки для людини, ніж один акт насильства, зазначає Еліна Пеккарінен.
Дослідження показали, що знущання можуть спричинити у жертви як далекосяжні проблеми з психічним здоров’ям, так і соматичні захворювання.
Це може статися особливо легко, коли знущання не залишаються в стінах школи.
– Зосередження уваги на насильстві та знущаннях у школі є шкідливим, тому що знущання часто тривають протягом усього життя. Дорослі знущаються один над одним, а ми, дорослі, знущаємося над дітьми, – констатує Пеккарінен.
Булінг – це насильство, і важливо визнавати його формою насильства, незалежно від того, чинять його діти чи дорослі.
– Якби ми перестали говорити про знущання, ми б перестали говорити про непомітні муки, якими вони насправді є; закочування очей, закривання, постійні придирки та приниження. Воно часто є тривалим, спланованим і болісним, спрямованим на одну людину групою.
Не для операцій
Досвід Еліни Пеккарінен, комісара у справах дітей, показує, що на рівні слів кожен політик готовий інвестувати в дітей.
Практичні дії різні: скорочується освіта, скорочується дошкільна освіта, недостатньо ресурсів для соціальної роботи.
Отже, що потрібно робити? Пеккарінен вважає, що було б гарною ідеєю наслідувати модель Ісландії.
– Коли Ісландія потонула у фінансовій кризі в 2008 році, там було вирішено, що послуги чи пільги не будуть скорочуватися дітям, сім’ям з дітьми чи молоді. Вони продовжували курс і завдяки цьому відновилися й стали однією з найпроцвітаючіших націй Північної Європи.
«Фінляндія не дружня до дітей»
Нудота у дітей є відображенням нудоти дорослих, резюмує Пеккарінен. Похитування основ підживлює насильство, залякування та спотворення структур влади.
– Я не зустрічав жодного керівника, батька, чиновника, політика чи експерта, який би вважав, що дітей якось викрадають. На щастя, розмова про пляшку закінчилася, але настав час зосередитися на тому, що у Фінляндії й надалі будуть здорові люди.
За словами Пеккарінена, гроші повертаються на ремонт пошкоджень, замість того, щоб піклуватися про благополуччя дітей, утримуючи основні структури в порядку. Бюджетні скорочення сплачуються високою ціною як на людському рівні, так і на рівні національної економіки.
– Ідея інвестування в дітей на практиці дуже тонка. У минулому уряді освіту скоротили, хоча всі знають, що інвестиції в неї – це мудра економічна та соціальна політика.
За словами Пеккарінена, нестача кадрів у дошкільній освіті є ще одним хорошим поганим прикладом.
– Ми спочатку заганяємо галузь у кризу своїми рішеннями, а потім дивуємось, що турбує наших дітей.
Окрім грошей, Еліна Пеккарінен сумує за побаченнями з дітьми. На його думку, Фінляндія поки що є суспільством, де найменші не повинні бути ні помічені, ні почуті, а лише вирости, щоб стати платниками податків.
– Фінляндія – не найбільш дружня до дітей країна у світі. Рухаючись з дитиною, ви завжди не в тому місці, не в той час і занадто голосно. Дітей не можна чути, бачити, створювати проблеми та витрати. Навіть мета ранньої освіти полягає в тому, щоб втиснути дітей у педагогічну форму, а не в тому, щоб діти могли добре навчатися.
Важливо говорити про те, як дражнять дорослі